Від 2022 року українська енергосистема живе в режимі, якого не знала жодна країна Європи. Удари по електростанціях і підстанціях змінили саме уявлення про те, звідки має братися світло.
Велика система — велика мішень
Радянська енергетика будувалася навколо великих об'єктів: потужних ТЕС, ГЕС і АЕС, від яких енергія розходиться лініями по всій країні. У мирний час це ефективно. У війну кожна така станція і кожна вузлова підстанція стає ціллю, а пошкодження одного об'єкта відключає цілі області.
Українці навчилися жити за графіками відключень, працювати при свічках і заряджати телефони в пунктах незламності. Але справжня відповідь на цю загрозу — не терпіти, а змінювати саму архітектуру енергосистеми.
Тисячі маленьких станцій замість кількох великих
Розподілена генерація означає, що енергію виробляють там, де її споживають: на дахах будинків, лікарень, шкіл і підприємств. Зруйнувати тисячі невеликих сонячних станцій, розкиданих по країні, практично неможливо. Навіть якщо мережа падає, будинок із власною станцією і накопичувачем лишається зі світлом.
Саме тому енергонезалежність громад сьогодні — це не тренд і не зелена мода. Це питання того, чи працюватиме операційна в лікарні, чи буде вода в кранах і чи зможе школа продовжити уроки.
Що вже змінилося
За останні роки тисячі українських родин і підприємств встановили власні сонячні станції та накопичувачі. Міжнародні партнери фінансують станції для лікарень і критичної інфраструктури. Наша група теж працює в цьому напрямку: у межах ініціативи «Промінь надії» енергію отримали лікарні в Одесі, Хмельницькому, Білій Церкві та Славутичі.
Що може зробити кожен
Кожна станція на даху — це трохи менше навантаження на мережу в пікові години і трохи більше стійкості для всієї системи. Коли ваш дім живиться від сонця, енергія з мережі дістається тим, кому вона потрібніша. Енергонезалежність країни складається з енергонезалежності кожного з нас.